Mobile menu

Шполянщини – благодатний край, який знаходиться в південній частині Черкащини на пологохвилястій лесовій рівнині, розмежованій густою мережею ярів і балок, на природному вододілі басейнів двох великих українських рік – Дніпра і  Південного Бугу. 

Нинішній Шполянський район включає в себе 37 населених пунктів, в тому числі одне місто – Шполу та 36 сіл, тут проживає понад 48 тисяч осіб.

Район було створено в 1923 році, територіально тоді він входив до Київської губернії.

Спочатку до його складу входило лише 14 населених пунктів. Пізніше, в період з 1928 по 1959 рік, із зміною адміністративно-територіального поділу, та ліквідацією ряду районів, таких як Матусівський, Вільшанський, Мокрокалигірський і Златопольський до нього були приєднано ще 23 населених пункти. Остаточно територія Шполянського району відбулася у нинішніх межах в січні 1967 року.

Площа району становить 110 тисяч гектарів, це 5,2 відсотки від загальної площі території Черкаської області.

Більш як 87 тисячі гектарів площі району займають сільськогосподарські угіддя, на яких жителі краю вирощують пшеницю, ячмінь, гречку, кукурудзу, соняшник, цукрові буряки, картоплю та ін. Розвинуте також садівництво і тваринництво.

Сучасна територія району межує на заході з Катеринопільським та Звенигородським, на півночі з Городищенським, на північному сході – із Смілянським районами Черкаської області, на півдні та південному сході – з Новомиргородським районом Кіровоградської області.

На території району протікають річки – Шполка, Гнилий Ташлик, Велика Вись.

Адміністративний центр району місто Шпола розміщений  на відстані 75 кілометрів від обласного центру по автошляху республіканського значення Черкаси-Умань.

З північного сходу на захід пролягає залізнична колія Цвіткове-Христинівка, у межах міста знаходиться залізнична станція Шпола.

Районний центр має автобусне сполучення з Києвом, Кіровоградом, Одесою, Вінницею, Уманню і селами району.

Віднедавна наш район відзначається тим, що на його території розміщений географічний центр України. Державною службою геодезії, картографії та кадастру й Національною радою географічних назв в 2004 році встановлено, що географічний центр території України знаходиться біля м. Шполи на околиці с. Мар’янівка.

Кілька сотень років тому природа нашого краю була далеко не такою, як зараз. Ще 400 років тому розораних земель було дуже мало, а територія Шполянщини була зайнята злаковою степовою рослинністю або густими лісами. Дрімучі ліси знаходились двома великими масивами – один на сході краю з центром приблизно в районі сучасного Лебедина, другий – на заході, охоплюючи території, прилеглі до нинішніх сіл Товмач, Капустине, Соболівка.

 Між цими двома масивами простягалися степи із злаково-осоковою рослинністю. Степові ділянки називали Диким полем, оскільки у високих зарослях ковили й інших трав водилось багато диких тварин, паслися табуни диких коней і турів, тисячі дрохв і куріпок.

У ХV1-ХVШ ст. час від часу степовими ділянками проносились орди кримських татар, які віроломно нападали на Україну. Коні копитами вибивали до кореня зелений килим трав’янистого покрову степу, лишаючи після себе чорну землю. Тому і прозвали українці цей шлях Чорним. Саме в ті часи з’явилось на Шполянщини багато козаків – волелюбних, гордих і мужніх воїнів, оборонців рідної землі від чужоземців-ворогів. Саме з козацтвом пов’язано виникнення більшості населених пунктів нашого краю, про що збереглось багато народних переказів.

Відвідайте село Капустине, і його жителі покажуть вам місцевість, де козаки в запеклому бою порубали ляхів, як капусту.

Зазирніть у Ярославку – і почуєте перекази про козацьке укріплення Сучок, а в Топильній вам розкажуть про переправу через болотисту річку, де під час бою з козаками потопилось багато польських воїнів. У Кавунівці старожили розкажуть про козака Кавуна і козацьке укріплення Червоний Городок, а в Водяному – про таємницю підземних козацьких тунелів. В Буртах покажуть місця колишніх козацьких бастіонів, а в Василькові – криницю, яку нібито викопав козак на ім’я Василь.

Таких усних переказів багато, і всі вони свідчать не стільки про войовниче козацьке минуле наших предків, скільки про їх велике прагнення до незалежності, про їхню високу людську гідність.

Наші краяни брали участь у визвольній війні 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького (с. Лебедин, с.Капустине). З Лебедина Богдан Хмельницький хотів навіть розпочати повстання. Сигналом до виступу мав послужити напад реєстрових козаків на війська польської шляхти. Однак, цьому перешкодив несподіваний наступ очаківських татар.

У ХVШ столітті Лебединські ліси були надійною схованкою гайдамаків. Зокрема, тут діяв загін повстанців на чолі з Олексієм Майстренком, який у 1750 році здійснив напад на с.Лебедин і розгромив панську садибу, а також захищав від утисків польської шляхти Лебединський монастир. Ще й донедавна можна було знайти сліди гайдамацьких печер. 

У Лебедині, у Грабському лісі, зберігся колишній дівочий монастир, згаданий у поемі Т.Шевченка „Гайдамаки”. Поблизу нього два ставки: досі один називається Монастирським, а другий – Чернечим.

Під час коліївського повстання 1768 року на території району діяли загони С.Головацького, С.Плиханенка, І.Тарана, М. Губи.

Житель м. Шпола Степан Головацький координував свої дії із загонами С.Неживого, А.Журби, М.Швачки. Після поразки Коліївщини Степан Головацький був  захоплений шляхтою і страчений в м. Кодні.

Гідними нащадками козацької слави виявилися наші земляки в роки Великої Вітчизняної війни, коли захищали рідну землю від навали німецько-фашистських військ.

Близько 10 тисяч наших земляків пішло на фронт, 6361 з них не повернулись, загинули смертю хоробрих; лише з однієї Шполи загинуло більше ніж 600 чоловік. Їхні імена згодом були викарбувані на 22-х обелісках Слави, встановлених по селах району та у Шполянському міському парку. 

8 уродженців нашого краю удостоєні за мужність в боротьбі з німецькими загарбниками високого звання Героя Радянського Союзу: льотчики Федір Юрченко і Іван Лисенко, військові розвідники Антон Костенко і Олександр Кунець, піхотинець Микола Цибульській, сапер Пінхус Тур’ян, артилерист Іван Поліщук, танкіст Володимир Тирса. Чотири з них: Ф.Юрченко, І.Поліщук, М. Цибульській і А.Костенко не дожили до світлого дня Перемоги, загинувши у боях з ворогом. Ще двоє жителів нашого району: політичний працівник Василь Бойко і льотчик Віктор Масич, які були удостоєні звання Героя Радянського Союзу раніше, в квітні 1940 року, за участь у війні з Фінляндією, теж брали участь у Великій Вітчизняній війні з Німеччиною.

Імена 11-ти Героїв Радянського Союзу увічнено на стелі, встановленій в міському парку Шполи в 2001 році. Відзначились трудовим подвигом у роки війни і мирні жителі району. Бажаючи прискорити жадану перемогу вони, віддаючи останнє, зібрали пожертвування на потреби армії на суму понад 1 млн. 100 тисяч рублів. На ці кошти на воєнних заводах було зібрано цілу танкову колону, яку назвали „Колгоспник Шполянщини”.

Шполянщина відома також як край невтомних трударів – землеробів, предки яких вже 5000 років тому обробляли родючі землі краю. Тисячі скромних працівників внесли свою частку в  господарське освоєння земель. І хоч з часом  невпізнанно змінились технологія і способи  обробітку грунту, але незмінним лишилось ставлення людини до землі як до одного з найбільших багатств природи.

Шполянська земля зростила 18 Героїв Соціалістичної праці, в більшості своїй це працівники сільського господарства. Особливо багатим на героїв був 1951 рік, за високі врожаї зернових культур і цукрових буряків десять осіб Шполянського району були удостоєні високого звання Героя Соціалістичної Праці.

Серед них:

- Ткаченко Мусій Михайлович, голова виконкому районної ради

- Бубновський Микита Дмитрович, перший секретар райкому партії

- Курінний Іван Терентійович, секретар райкому партії

- Коваленко Олексій Петрович, завідуючий районним відділом сільського господарства

- Гребенюк Іван Іванович, директор Сигнаївської МТС

- Дашко Іван Павлович, агроном колгоспу ім.К.Маркса с.Скотареве

- Семчак Харитон Ілларіонович, бригадир колгоспу ім.К.Маркса с.Скотареве

-   Ткаченко Данило Іванович, бригадир колгоспу ім.К.Маркса

-   Бердак Сидір Михайлович, тракторист с.Скотареве

-   Гончар Михайло Йосипович, тракторист с.Скотареве

Крім названих вище званням Героя Соціалістичної Праці в різні роки були удостоєні:

- Вовк Яків Кононович в 1958 р. с.Матусів

- Головченко Марфа Митрофанівна в 1949 р. с.Матусів

- Діхтяр Євдокія Петрівна в 1948 р. с.Іскрене

- Запісецький Григорій Вікторович в 1971 с.Скотареве

- Коваленко Михайло Іванович 1958 р. с.Надточаївка

- Мямліна Людмила Іванівна 1960 р. с.Матусів

- Полтавець Василь Григорович, 1973 с.Матусів

- Полтавець Євдокія Лазарівна, 1966 с. Матусів

Жодний район в нашій області не має такої кількості Героїв Соцпраці та Радянського Союзу.

Нинішній день Шполянщини позначений якісними змінами, що відбуваються у всіх сферах суспільно-економічного життя.

Утверджуються нові форми господарювання, засновані на приватній власності, економічному інтересі і діловій ініціативі.

У процесі реформування села складається нова хліборобська ідеологія, світоглядні і  життєві засади селян. Незмінною залишається любов і повага до рідної землі.

Основою економіки району є сільське господарство. В районі діє 84 агропромислових формувань, в тому числі 20 СТОВ, 1- ЗАТ, одне дочірнє підприємство, 5 – приватних підприємств, 57 фермерських господарств.

Сільське господарство району традиційно славиться стабільно високими врожаями зернових, племінним скотарством.

Район має потужну економічну базу. Великими промисловими підприємствами є заводи: продтоварів, запчастин, „Оріон”, цукровий та молокозавод, елеватор, меблева, швейна, та кондитерська фабрики у Шполі, насіннєвий завод в Лебедині.

Серед товарів, які виробляють в Шполі і користуються попитом значаться:

- ковбасні вироби, чіпси, халва та знаменитий Шполянський майонез – заводу продтоварів;

- запасні частини для вагонів метро – заводу запчастин;

- масло – Шполянського молокозаводу;

- шкільні та офісні меблі – меблевої фабрики;

- халати та спецодяг – швейної фабрики; 

-безпечне скло для „Богданів” та ЛАЗів, яке виробляється заводом „Оріон”

Для забезпечення освітніх потреб в районі діє 31 загальноосвітня школа, школа-інтернат, дитяча спортивна школа, станції юних натуралістів, та юних техніків. Для бажаючих отримати поглиблені знання, недавно створено 3 заклади нового типу: гімназія на базі ЗОШ №3, ліцей при ЗОШ №2 в місті Шполі та Васильківський професійний ліцей.

    З 1999 році в Шполі діє перший вищий навчальний заклад – філія Східно Європейського університету економіки і менеджменту, з 2003 року – Шполянський технічний коледж.

Медичну допомогу населенню надають Шполянська центральна районна лікарня імені О.С. і М.С. Коломійченків на 245 ліжок, районна поліклініка на 575  відвідувань у зміну, 3 дільничні  лікарні на 45 ліжок, 5 лікарських амбулаторій в т.ч. 2 сімейної медицини та 29 ФАПів. В медичних закладах працюють 817 працівників в т.ч. 121 лікар та 367 середніх медпрацівників. 7 лікарям присвоєно звання „Заслужений лікар України”.

На Шполянщини працює 64 заклади культури серед них: районний та міський Будинок культури, 27 сільських клубних установ, Шполянська дитяча школа мистецтв, Сигнаївська дитяча музична школа, 33 бібліотеки.

Наш край багатий на таланти, щедрий на прекрасні традиції національної культури. Ми маємо неповторні аматорські колективи, обдарованих виконавців.

Серед аматорських колективів 16 носять почесне звання „народний”.

В числі їх: 

хоровий колектив РБК;

хор ветеранів війни та праці РБК;

танцювальний ансамбль „Гренада” РБК;

вокально-інструментальний гурт „Срібні струни” РБК;

чоловічий вокальний ансамбль „Гайдамаки” РБК;

жіночий вокальний ансамбль „Мальви” РБК;

оркестр народних інструментів РБК;

фольклорний колектив „Берегиня” МБК;

ансамбль народних інструментів „Вечорниці” МБК;

вокально-інструментальний гурт „Шанс” МБК;

духовий оркестр Сигнаївського СБК;

хоровий колектив Сигнаївського СБК;

вокальний жіночий ансамбль „Калина” Матусівського СБК;

вокальне жіноче тріо „Чарівне намисто” Матусівського СБК;

вокально-інструментальний гурт „Матусяни” Матусівського СБК;

фольклорний колектив Лебединського СБК.

Життя району широко висвітлюється в місцевих засобах масової інформації – в газетах, радіо і на телебаченні.

В районі виходить 3 друкованих періодичних видання:

- „Шполянські вісті” – громадсько-політична газета

                                       тираж близько 6000 екз.

- „Шполяночка”        - міський інформаційний тижневик

                                       тираж 2500 екз.

- „Пропозиція”          - рекламно-комерційна газета

                                      тираж 7000 екз.

Місцеві студії телебачення і радіомовлення виходять в ефір тричі на тиждень.

Відома наша земля також і видатними людьми, котрі прославили її на ниві культури і науки. Це, зокрема, знамениті лікарі-хірурги брати Михайло і Олексій Коломійченки, видатний скульптор і  етнограф Іван Гончар, діячі літератури Олекса Влизько, Степан Бен, Іван Кулик, Іцик Фефер, Михайло Слабошпицький, Катерина Мотрич, Микола Томенко та багато-багато інших.

А скільки чудових пам’яток архітектури і просто гарних старих будівель збереглось в нашому краю! Це і двоповерховий палац Абази в дендропарку у Верхній Дар’ївці в Шполі, вік якого сягає 150 років. Це і чепурні будиночки залізничної станції Дар’ївка, збудовані в кінці Х1Х ст., будівлі колишніх земської лікарні в  Лебедині і єврейської синагоги в Шполі. Незважаючи на атеїстичні радянські часи, в районі збереглося вісім давніх православних церков, шість з яких збудовані з міцного каменю і цегли ще в Х1Х ст. А найдавніша – Миколаївська церква Лебединського жіночого монастиря – споруджена ще у 1800 році. Збереглися кам’яні церкви в Лебедині, Матусові і Буртах, дерев’яні церкви у Василькові, Надточаївці і Коротиному. Дивлячись на їх куполи і шатра, що підносяться вгору, мимоволі відчуваєш духовний зв’язок зі своїми предками.

Є в Шполянському районі і два великі рукотворні дива природи – Дар’ївський і Лозуватський дендропарки. Першому з них майже 150 років, він був створений на західній околиці Шполи з ініціативи поміщика Олександра Абази, міністра фінансів Росії. Кріпосні селяни посадили десятки дубів, в тому числі рідкісних пірамідальних, різні види сосни, бука, липи, ясена, Багато з них збереглось до наших днів і досі вражають своєю величчю.

Лозуватський дендропарк значно молодший. Він був створений за проектом кандидата біологічних наук Івана Гегельського, виходця із села Лозуватка. На площі понад 10 га розмістились рукотворна діброва, став, вантовий міст до острова і гірка Тараса Шевченка. Вражають вишуканістю альтанки „Сторожова” та „Ластівчине крило”. Арочна споруда головного входу нагадує в  мініатюрі тріумфальні арки західноєвропейських столиць. У самому ж дендропарку росте 250 видів рідкісних рослин, в тому числі такі екзотичні як арамія маньчжурська, лимонник, тюльпанове дерево.

Чудова природа нашого краю є джерелом натхнення для жителів Шполянщини в їх повсякденному житті. Таку землю не можна не любити. А любов до рідного краю, до малої Батьківщини є частиною більш широкого почуття любові до України як держави.

Саме про це з натхненням пише у своєму вірші Наталія Стеценко, учениця 8-Б класу школи №1 м.Шпола.

Моя земля, земля батьків моїх,

Земля дідів і прадідів,

Ми нині

Вклоняємось до ніг святих твоїх,

Вклоняємось чудовій Батьківщині.

 

Щасливі ми, та завжди пам’ятаємо,

Хто щастя це здобув колись для нас.

Походи козаків не забуваємо,

Що здійснені колись, в далекий час.

                   

Ми – діти мальовничої землі.

Для нас вона найкраща і єдина.

І знають всі дорослі і малі,

Що зветься край Шполянський – Україна.